Главная Печень увеличена на кт но в норме на узи

Длительно непроходящий цистит

Что советует доктор петр попов курильщикам


Читать дальше

Дерматолог нижний новгород псориаз

Конструкция для вытяжки позвоночника в домашних условиях


Читать дальше

Запорозькі козаки історія презентація


Міністерство освіти і науки України Вінницький державний педагогічний університет ім.Після цього вони завдавали кілька ударів прив’язаному до стовпа злочинцеві й шли собі.Саме там приймали рішення про виступи у походи, ділили по жеребкуванню земельні угіддя. М. М. Д. П. А. П. Д. В. М. М. П. М. Т. Коцюбинського Домашня робота на тему Вінниця. 2007 Канцелярія запорозьких козаків Канцелярії у власному розумінні слова в запорозьких козаків не було.

Усі справи йшли до нього, але від них не лишилося жодного писаного рядка. Не було ні щоденника, ні записок для пам’яті.В запорожців курені стоять завжди відчинені. Коли приходили накази з двору, їх голосно читали перед зборами й негайно давали відповідь, яку вважали слушною. Писаних законів від запорожців годі було чекати насамперед тому, що община козаків мала надто коротке минуле, аби виробити ті чи ті закони, надати їм системи і висловити на папері. Нарешті, писаних законів козаки прагнули уникати, боячись, аби вони не змінили їх вольностей.Щоб убезпечити себе від вошей, запорозькі козаки варять дуже жирну рибу, що зветься осетрина.Якщо хто-небудь відмовлявся, вони обсипали їх лайкою, незалежно від того, чи знали його раніш. Звичаї замість писаних законів як гарантія твердих порядків у Запорожжі визнавалися й російським урядом, починаючи з царя Олексія Михайловича і кінчаючи царицею Катериною II. Суддями у Запорозьких козаків була військова старшина, тобто кошовий отаман, суддя, писар, військовий осавул; крім того, довбиш, курінні отамани, паланочний полковник, а іноді і весь кіш.

Кошовий отаман вважався вищим суддею, оскільки він мав верховну владу над цілим запорозьким військом. Та справжнім, офіційним суддею на Запоріжжі був військовий суддя; щоправда, він лише розбирав справи, давав поради посвареним, проте не затверджував остаточно своїх постанов. Військо давало на це право лише кошовому отаманові. Військовий писар іноді оголошував вирок старшини на раді, іноді сповіщав засудженим судові рішення, особливо коли йшлося про осіб, які жили не в самій Січі, а в паланках, тобто віддалених від Січі станах. Військовий осавул виконував роль слідчого, виконавця вироків, поліційного урядника він розглядав на місці скарги, стежив за виконанням вироків кошового отамана та усього коша, переслідував збройно розбійників, злодіїв та грабіжників. Військовий довбиш був помічником осавула та приставом на екзекуціях; він читав постанови старшини та усього війська прилюдно на місці страти або на військовій раді.

Курінні отамани, які часто виконували роль суддів серед козаків своїх куренів, мали при куренях таку силу, що могли розбирати позови між спірними сторонами і карати винного.

Покарання й страта у запорозьких козаків визначалася характером злочинів. З покарань практикувалися прив’язування до гармат на майдані, саджання на дерев’яну кобилу, биття під шибеницею, ламання кінцівок— ніг та рук, грабування майна, заслання в Сибір. Ганебний стовп завжди стояв на січовому майдані поблизу січової дзвіниці; біля нього завжди стояла в‘язанка сухих дубових кийків з головками, такими, як бійки на ціпах для молотьби хліба. “Пий, скурвий сину, злодію! Як не будеш пити, то будемо тебе, скурвого сина, бити!В XVI-XVII столітті кошовий отаман називався гетьманом. ”— кричали перехожі. Історія України-Русі. - К. “Вища школа”, 1993. // Київська старовина. За ними з’являлися інші, потім йшли ще й ще.. У такому становищі злочинець залишався добу, часто поспіль усі п’ять діб— як ухвалять судді.

Але найчастіше було так, що вже через добу злочинця забивали на смерть, після чого його майно забирали на військо. Втім, траплялося, що дехто із злочинців не лише залишався живим після такої кари, а й навіть одержував від своїх п’яних товаришів гроші. Іноді биття кийками заміняли смертну кару у такому випадкові у покараного відбирали худобу та рухоме майно, при цьому частину худоби віддавали на військо, частину паланочному старшині, решту худоби та все рухоме майно— дружині та дітям покараного, якщо він був жонатий. Якщо вбивця був сміливим козаком, якого любили всі його товариші, він міг уникнути смерті за спільної згоди або ж відбути інше покарання.

Кошовий або отамани дозволяли козакам пограбувати винного.